Чигрине, Чигрине
Тарас ШЕВЧЕНКО
Чигрине, Чигрине,
Все на світі гине,
І святая твоя слава,
Як пилина, лине
За вітрами холодними,
В хмарі пропадає.
Над землею летять літа,
Дніпро висихає,
Розсипаються могили,
Високі могили —
Твоя слава... і про тебе,
Старче малосилий,
Ніхто й слова не промовить,
Ніхто й не покаже,
Де ти стояв? чого стояв?
І на сміх не скаже!!
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??.. засівали,
І рудою поливали...
І шаблями скородили.
Що ж на ниві уродилось??!!
Уродила рута... рута...
Волі нашої отрута.
А я, юродивий, на твоїх руїнах
Марно сльози трачу; заснула Вкраїна,
Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.
А надію...
Вітер по полю розвіяв,
Хвиля морем рознесла.
Нехай же вітер все розносить
На неокраєнім крилі.
Нехай же серце плаче, просить
Святої правди на землі.
Чигрине, Чигрине,
Мій друже єдиний,
Проспав єси степи, ліси
І всю Україну.
Спи ж, повитий жидовою,
Поки сонце встане,
Поки тії недолітки
Підростуть, гетьмани.
Помолившись, і я б заснув...
Так думи прокляті
Рвуться душу запалити,
Серце розірвати.
Не рвіть, думи, не паліте!
Може, верну знову
Мою правду безталанну,
Моє тихе слово.
Може, викую я з його
До старого плуга
Новин леміш і чересло.—
І в тяжкі упруги...
Може, зорю переліг той,
А на перелозі...
Я посію мої сльози,
Мої щирі сльози.
Може, зійдуть і виростуть
Ножі обоюдні,
Розпанахають погане,
Гниле серце, трудне,
І вицідять сукровату,
І наллють живої
Козацької тії крові,
Чистої, святої!!!
Може... може... а меж тими
Меж ножами рута
І барвінок розів'ється —
І слово забуте,
Моє слово тихосумне,
Богобоязливе,
Згадається — і дівоче
Серце боязливе
Стрепенеться, як рибонька,
І мене згадає...
Слово моє, сльози мої,
Раю ти мій, раю!
Спи, Чигрине, нехай гинуть
У ворога діти.
Спи, гетьмане, поки встане
Правда на сім світі.
19 февраля 1844,
Москва
Більшість джерел, які пояснюють походження назви міста, базуються на, так би мовити, флористичному підґрунті. Найчастіше походження назви Чигирина пов`язують зі словом “чагарник”. Є й більш елегантна версія: в народі зустрічається назва однієї цілющої й чудодійної, а при певних пропорціях і отруйної рослини - чигир-трави. От від її назви можливо й отримало місто свою назву.
А.П.Коваль подає також цікаві версії: “...на тому місці, де перехрещувались шляхи, була криниця біля якої висів чигир – дерев`яний черпак для води. Присвійний суфікс “–ин” дає підставу припускати, що назва могла походити від особового імені (у давніх документах згадується татарин на прізвище Чигир-богатир)”. Але яку б історію не мала назва Чигирина, місто все ж невід’ємно пов`язане з ім`ям великого гетьмана Богдана Хмельницького. Але про те трохи далі.
Відомий Чигирин з першої половини ХVІ ст. (перша письмова згадка – 1583 рік), як козацький зимівник (Зимівник – господарство або хутір козаків де вони перебували коли не велися бойові дії. Використовувались також для утримання худоби взимку. З часом перетворилися на великі сільськогосподарські господарства. Козаків, що жили в зимівниках зі своїми родинами називали сиднями або гніздюками. Таких козаків кликали у військові походи лише у виняткових випадках, так як їх основним обов`язком було забезпечення запорожських козаків продовольством). Але Чигирин зі звичайного зимівника дуже швидко перетворюється у важливий форпост Речі Посполитої на шляху постійних татарських та турецьких набігів на Україну. Потрібно було польській шляхті також мати і певний передовий рубіж перед Запорізькою Січчю. Крім того Чигирин знаходився на торговому путі до Криму, що сприяло його розростанню і звичайно ж укріпленню. З другої половини XVI століття Чигирин стає центром Чигиринського староства.
В 1592 році Чигирину надається Магдебурзьке право. Віддаленість від Варшави, сприяє тому, що Чигирин перетворюється на один з центрів непокори окріплого українського козацтва королівській владі. На Замковій (Камінній) горі Чигирина в один з хрестів вмурована пам’ятна дошка, що нагадує про битву українських козаків проти королівських військ, яка відбулася під Чигирином в 1597 році. Крім того, Чигиринська земля стає одним з центрів протистояння католикотизації України. Тут, під захистом козаків успішно діє православне духовенство, розростаються існуючі монастирі та фундуються нові. В 1627 році біля Чигирина засновується Троїцький чоловічий монастир (з 1735 року він став жіночим).
В 1638 – 1647 роках чигиринським сотником був славетний Богдан Хмельницький. Про період життя Хмельницького, яке передувало визвольній війні, про його суперництво з чигиринським підстаростою Чаплинським, про його(їх) жінку і які наслідки це мало для всієї історії України достатньо інформації на інших сайтах або на моїй сторінці “Черкащина/Суботів. На цій же сторінці я буду зосереджуватись лише на історії Чигирина.
В 1648 – 1660 Чигирин був офіційною резиденцією українського Гетьмана й неофіційною столицею України. Тут було проведено безліч дипломатичних зустрічей з європейськими послами, тут приймались доленосні для України рішення, тут вирувало життя. Але по смерті Бодана Хмельницького, Чигирин починає втрачати свій столичний статус.
По смерті славного Гетьмана в нашій історії починається період який отримав назву Руїна. Це був період коли за гетьманську булаву вели шалену боротьбу більш-менш високоповажні представники козацької старшини і навіть зовсім не поважні полковники і сотники. Кожен з цих претендентів намагався заручитись підтримкою сусідніх держав – Московії, Порти та Речі Посполитої. Деяким з цих претендентів вдавалося цю підтримку отримати, але кожен крок допомоги обертався трьома кроками проти українських інтересів.
В 1660 році чигиринським полковником стає Петро Дорошенко, а вже в 1669 році гетьман Петро Дорошенко при підтримці Івана Сірка під Чигирином громить військо Петра Суховія з його кримськими союзниками. Завдяки Дорошенку Чигирин на деякий час зберігає статус гетьманської столиці.
Після усунення Дорошенка, Чигирин все ще залишався потужною фортецею й ключем до середнього Подніпров`я України. Саме тоді, турки, закріпившись на Поділлі, почали поглядати на Запоріжжя та Черкащину. Тут же мріяла закріпитись і Москва. Чигирин був ключем до цього ласого шматка. Зі слів Івана Самойловича можна судити про важливість Чигирина: “хто володітиме Чигирином, тому піддадуться запорожці й уся Україна по той бік Дніпра.”
Де-факто Чигирин контролювали проросійсько настроєні козаки. Коли в середині серпня 1677 року турецька армія під командуванням Ібрагім-шайтан паші при підтримці кримських татар та волохів перейшла Дністер й швидким маршем рушила до Дніпра, було зрозуміло куди прямує ця армада. Гарнізон Чигирина посилили і він складав 30 000 козаків і 24 000 московських стрільців. Крім того ще 5000 козаків привів Наказний гетьман Коровченко (хто такий Коровченко і хто йому надавав цей титул я нажаль не знайшов:-((( ). Як би там не було, Чигирин витримує облогу супротивника і так звана “перша турецька облога Чигирина” закінчилася нічим.
А через рік відбулася друга облога турками Чигирина і ця облога була підготовлена султаном значно добротніше. Є дані що у військо закликались навіть 12-річні юнаки. Щось мало віриться що на війну забирали таку юнь, але підготовка була дійсно ґрунтовна. Як показали подальші події, особливу увагу турки приділили облоговій артилерії.
З боку Москви теж провідалися відповідна підготовка до оборони Чигирина, але вона ґрунтувалася перш за все на тому щоб втрати якомога менше москальських сил. - оборона фортеці покладалась на українське козацтво. Хоча, були виділені німецькі та британські оборонні та артилерійські спеціалісти. Тут знову невеличкий історичний екскурс. Туреччина, захопивши Поділля і зайнявши неприступний Кам`нець змусила поляків підписати Журавський мир 1676 року, за яким Чигиринщина та Запоріжжя відходило до сфери впливи Стамбула. Ага, любі турки, попробуйте повпливати на ці землі, коли навіть українська старшина та гетьманські адміністрації не мала тут стабільного й вирішального впливу.
А що Росія? В 1676 році по смерті батька царем стає Федір Олексійович. Маючи повно внутрішніх проблем він починає схилятися до думки, щоб заключити з Турками перемир`я і дати перепочинок поріділим стрільцям Ромадановського, що вже майже двадцять років гасають по Україні, підтримуючи гетьманів-ставлеників Москви. В Москві побутувала думка що було б не погано здати Чигирин і домовитись з бусурманами про створення нейтральної зони між двома державами в межах Поділля, Черкащини, Брацлавщини та Київщини.
Здається лише українське козацтво згуртувала думка про необхідність оборони гетьманської столиці. Але то тільки здавалось...
Отже в таких умовах, в середині липня 1678 року, розпочалася “друга облога турками Чигирина”. Поки турки методично руйнували Чигирин артилерією Капудан-Паші, Самойлович з Ромадановським дуже повільно рушили на підмогу гетьманській столиці. Лише через місяць вони переправились через Дніпро. 15 серпня турки почали вирішальний штурм , а московські війська й Самойлович розклали табір і радились що робити. 26 серпня 1678 року генерал Гордон віддає наказ гарнізону залишити Чигиринську фортецю. Коли турки увірвалися до Чигирина, були підірвані порохові склади. Разом з тисячами бусурман була знищена й столиця Богдана. По тому, Чигиринська фортеця не відбудовувалася. Москва зажадала перенесення гетьманської столиці поближче до своїх кордонів. Це що б краще було чути царські окрики. Черкащина знелюдніється, міста занепадають. Хоча Чигирин і залишається до 1712 року центром Чигиринського полку, але він вже ніколи не поверне собі свого колишнього значення. В 1793 році Черкащину було приєднано до Російської імперії і з 1797 року Чигирин стає повітовим містечком Київської губернії. В середині ХІХ століття Чигирин – просто велике село. На замковій горі влаштовується каменоломня. Залишки промислової виробітки можна спостерігати й зараз.