Степан Данилович Ніс народився 26 квітня (6 травня) 1826 р., у селі Понори Конотопського повіту Чернігівської губернії. Початкову грамоту отримав від сільського дяка. А як пішов десятий рік, то батьки послали його вчитися до полтавської гімназії. Дід його був запорізьким козаком.
З дитинства Степан Данилович чув сімейні перекази про давнину. З того часу почали пробуджуватися його зацікавлення минулим і творчістю народу. У 1849 р. Степан Данилович закінчив гімназію і вступив до медичного факультету Київського університету. “В той час студенти українці (душ 18–20) жили всі вкупі десь біля Хрещатика. Ті, що належали до цієї компанії, яка більш відома була під назвою “Носівської партії”, були найзавзятіші патріоти, котрі прагнули відати всі свої сили на користь рідного краю та народу”.
Під час студентського життя йому вдалося зблизитися з етнографічним гуртком, яким тоді керував старшокурсник – словесник А. Солтоновський. Програма гуртка ставила завданням “вивчити рідний край”. Перебуваючи на канікулах, гуртківці занотовували все, що вдавалося почути – “розпочинаючи від пісень, історичних оповідок, висловів народної практичної філософії, ... і закінчуючи тим, що їсть, п’є, чим живе дихає рідний край”.
Усі нотатки передавалися А. Солтановському, як старшому. Згодом останній закінчив університет і отримав призначення учителем-словесником Ровенської гімназії. Він забрав із собою понад тисячу записів самих лише пісень. Утративши з поля зору свого старшого товариша, С.Ніс керівництво перебрав на себе. Він тоді уже став примітним майже на весь Київ: багато молоді збиралось у стінах студентських квартир (гуртожитку), щоб послухати С. Носа. Свою щиру приязнь і дружбу до нього виявив професор А. Метлинський – запрошував його до себе додому, знайомитися з І. Аксаковим, заохочував до наукової роботи.
Сучасники згадували про С. Носа, як про чудового знавця народної пісні, побуту та звичаїв народу. “Він знав силу-силену народних пісень, з безмежною різноманітністю наспівів… співав з надзвичайною енергією, особливо деякі думи і бурлацькі пісні…”. Його записами зацікавилося Російське етнографічне товариство, і він передав туди тематично згуртовані нотатки – 81 казку, 158 загадок, 1173 пісні.
У 1854 році С.Д. Ніс закінчив медичний факультет Київського університету і почав працювати військовим лікарем під час російсько-турецької війни. Після війни С. Ніс виклопотав собі відпустку за родинними обставинами, а потім поїхав до Харкова, де витримав іспит на звання повітового лікаря та оператора (медексперта) – члена лікарської управи. Він знову збирає та друкує старовинні документи, етнографічні матеріали.
Оселившись у Чернігові з 1858 року, С.Д. Ніс зблизився з діячами української культури – Л. Глібовим, О. Марковичем, О. Лазаревським та іншими. Він брав активну участь у культурному житті міста.
У Чернігові С.Д. Ніс влаштовує у себе на квартирі гурток, діяльність якого сприяла посиленню інтересу до української народної культури. На громадських засадах тут було створено бібліотеку. С.Д. Ніс велику увагу приділяв розповсюдженню книжок. У 1863 році був заарештований, де відсидів 9 місяців.
Повернувся до Чернігова, але незабаром його вислали до Білозерського краю, де С.Д. Ніс перебував протягом восьми років. Після повернення із заслання Степан Данилович продовжив етнографічну діяльність, написав повість “Данько Грабина”, підготував кілька розвідок з питань народної медицини. Частина цих праць була опублікована. Після повернення із заслання С.Д. Ніс працював лікарем у Чернігові, Ярославлі, на Вітебщині, у Болгарії, знову у Чернігові і нарешті у Городні. Тут він і помер 1901 року.
Могила українського етнографа, лікаря Степана Даниловича Носа знаходиться на розі вулиць Троїцької та Максимовской в місті Городня Городнянського району Чернігівської області. У 1903 році на могилі встановлено чотиригранний гранітний обеліск заввишки 1,2 метра з меморіальним написом і зображенням розкритої книги. У 1971 році пам'ятник на могилі реконструйований. Могила С. Д. Носа (1829-1900 р.р.) - українського етнографа і фольклориста в місті Городня є пам'ятником історії і об'єктом культурної спадщини України місцевого значення.
