У безособових реченнях повідомлення зосереджується навколо дії чи стану, які здійснюються незалежно від діяча або взагалі не мають виконавця чи носія. Така дія зазвичай пов’язується зі станом природи, фізичним чи психічним станом людини, наявністю чи відсутністю певних явищ у довкіллі чи житті людини; діями невизначених сил чи обставин; із узагальненим результатом певних процесів.

Тому в безособових реченнях дійова особа граматично не виражається (Пахло чебрецем, свіжою травою (М. Шиян)).

Головний член у таких реченнях може бути виражений:

1) безособовим дієсловом (Світає. Мені хочеться додому);

2) дієслівними формами на -но, -то (Розмову давно закінчено);

3) неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова в поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, час, слід (Треба вже вирушати в дорогу);

4) прислівником зі зв’язкою чи без неї (Так тихо, тихоскрізь (П. Тичина));

5) словами нема, не було, не буде, при яких стоїть додаток у родовому відмінку (Довго, ой, як же довго немає (кого?) Ілька (Д. Ткач)).

Безособові речення часто вживаються в художньому стилі мовлення.